Щонайменше 15 кілометрів у день їздить на своєму візку з ручними педалями Борис Козела з Нетішина. Він розповів: за два останні роки подолав 7 тисяч кілометрів, а його власний рекорд - більше 120 кілометрів за день. Як чоловік з інвалідністю мотивує здорових людей займатися велоспортом, Суспільне дізнавалося.

Борис Козела на інвалідному візку, який працює за принципом ручного велосипеда, два роки займається таким видом велоспорту. Цьогоріч, каже, встановив власний рекорд - 122 кілометри за день. "Мій маршрут був до атомної станції на Остріг, потім з Острога до Кунева. Виїхав я пів шостої ранку, приїхав пів одинадцятої вечора", - розповідає Борис Козела.

Каже, що дорогою зупинявся всього кілька разів: випити води, перепочити. Додає: "Жарко було, 33 градуси. Полісся, душа співає, я кручу".

За його словами, велотрек вітчизняного виробництва отримав безкоштовно в соцзахисті. Відтоді тренується щодня і не зважає на стереотипи, що людина з інвалідністю має сидіти вдома. Об’їздив, каже, околиці Нетішина, Славути та їздить у сусідні області: "Дуже багато в мене вже знайомих з'явилося. Перші рази дивувалися. Та впродовж двох років уже звикли, і завжди вітаються, сигналять мені".

Борис – колишній військовослужбовець. 24 роки тому втрапив на мотоциклі в аварію та зламав хребта. Відтоді, продовжує, на ноги не вставав: "Перші місяці мама приходила, одягала мене. Я боявся ворухнутися, думав, на тому місці щось лусне, все боліло. А найбільше душа боліла. Згодом зрозумів, що треба звикати так жити".

Велоспорт, каже Борис Козела, дозволяє підтримувати фізичну форму і не падати духом. Додає: "Це вже, мабуть, переросло в якусь хворобу. Я додому приїжджаю, ледве в під’їзд піднімаюся до ліфта і кажу собі, що сьогодні останній раз. А зранку просинаюся, знов сідаю і знов їду. Це мене стимулює, і я став мотиватором для інших".

Про свої мандрівки Борис розповідає на сторінках в соцмережах: "Я в групі "ВелоУкраїна", там я часом фурори роблю. Я просто такий кілометраж вже роблю, що не кожен велосипедист проїжджає. Для велосипедистів початківців 100 кілометрів - це щось означає".

Дружина Бориса Юлія пересувається на електровізку та не їздить далеко від дому, бо акумулятори розряджаються, говорить вона. Та нічого проти чоловікових подорожей не має: "То корисно для нього. Сидіти вдома важко, я по собі розумію. Я рада за нього, що він може на далеку відстань ще їздити, має сили". Та коли чоловік вирушив на світанку встановлювати рекорд та не повертався до ночі, то жінка тривожилася.

Борис додає: коли на вулиці дощ чи сніг, а на дорогах слизько, змушений сидіти вдома. У цей час він планує свої наступні подорожі.