22 випадки страт, 9 випадків незаконних вбивств, 6 імовірних насильницьких викрадень і 7 випадків катувань. 21 цивільний житель розповів про незаконне позбавлення волі й утримання в нелюдських і принизливих умовах. Такі узагальнені дані розслідувань, які провели дослідники Human Rights Watch. На початку квітня вони відвідали 17 сіл і невеликих міст Київської та Чернігівської областей.

Про страти, катування та інші злочини проти людства на Чернігівщині далі у матеріалі.

Страти

Human Rights Watch задокументувала злочини проти людства, скоєні російськими військами на Чернігівщині

Human Rights Watch задокументувала 32 випадки страт, здійснених російськими військовими у Київській і Чернігівській областях.

Новий Биків

Мешканець села Новий Биків, якого російські військові утримували в котельні разом із приблизно 20 іншими людьми, розповів, що 30 березня, за день до відступу російських військ, до котельні прийшло кілька солдатів, які сказали, що мають наказ стратити вісьмох затриманих і запитали чи є "добровольці". Коли ніхто не зголосився, вони забрали вісьмох чоловіків.

Наступного дня, після відступу російських військ, приблизно за 50 метрів від котельні мешканець села знайшов тіла двох із восьми чоловіків. Їхні голови були розбиті. Він чув, що неподалік знайшли тіло третього затриманого. Human Rights Watch не має інформації про те, що сталося з іншими п’ятьма чоловіками.

Старий Биків

27 лютого у селі Старий Биків російські війська затримали щонайменше шістьох чоловіків. Вікторія Гладка, мати одного з чоловіків, розповіла, що ховалась у себе в підвалі, коли російські війська забрали з їхнього подвір'я її сина Богдана, 29 років, та зятя Олександра Могирчука, 39 років. Вони щойно вийшли з підвалу покурити. Богдан працював на пошті та навчався менеджменту в Києві, а Олександр був будівельником. Наступного дня після того, як забрали чоловіків, Вікторія Гладка знайшла їхні тіла і тіла ще чотирьох односельців на сільському лузі.

16 квітня дослідниця Human Rights Watch була у Старому Бикові і спілкувалася з Вікторією Гладкою, яка розповіла, що після відходу російських військ українські правоохоронці ексгумували тіла. Експертиза виявила, що її сину зламали кілька ребер, завдали ножових поранень у серце та вистрілили у голову. Олександр Могирчук мав ножове поранення біля серця та перерізане горло. Вікторія Гладка також надала імена інших чоловіків, знайдених мертвими: Олександр Василенко, 39 років; Володимир Путята, 46 років; Ігор Явон, 32 роки; та Олег Явон, 33 роки.

Ягідне

У шкільному підвалі села Ягідне російські військові протягом 28 днів утримували понад 350 мешканців, суттєво обмеживши їм можливість виходити на вулицю, навіть ненадовго. Депутат місцевої ради з Ягідного Валерій Полруй розповів, що 3 березня, увійшовши в село, російські військові розстріляли мешканця села Віктора Шевченка. Полруй повідомив, що один із солдатів сказав йому, що Шевченка розстріляли, бо той був майором Збройних сил України, що, як каже Полруй, не відповідає дійсності. Тіло Віктора Шевченка знайшли через місяць похованим на його власному подвір’ї. Українські правоохоронці ексгумували тіло Шевченка та провели судово-медичну експертизу. Полруй сказав, що за її висновками Шевченка було вбито пострілом у голову.

Тіла двох чоловіків, які приїхали у Ягідне, знайшли у підвалі 6 або 7 березня. Мешканець села, який бачив тіла, сказав, що їхні руки були зв'язані за спиною і що кожен мав по два кульові поранення в голову та спину. Обоє приблизно 40 років.

Петро Толочин, якому було за 50 років, імовірно підполковник у відставці, мав дачу в селі Золотинка, розташованому приблизно за 6 кілометрів від Ягідного. Одна з утримуваних у шкільному підвалі жінок сиділа біля дверей зі щілинами і бачила, як на подвір'я на бронетранспортері привезли накритого ковдрою Толочина. Російські солдати поставили його на коліна і допитували, а потім кинули в котельню, що розташована з іншого боку шкільного подвір’я.

Наступного дня солдати привели його до підвалу, а вранці забрали, нібито в лікарню. Інший мешканець села, який сидів у підвалі, сказав, що добре знав Толочина та впізнав його і що тіло Толочина знайшли 31 березня після відступу російських військ. 17 квітня дослідник Human Rights Watch відвідав школу і побачив мішок для трупів. Мешканець села, який ідентифікував тіло Толочина, повідомив, що воно мало вогнепальні поранення скроні та лівої ноги.

Михайло-Коцюбинське

4 березня у селищі Михайло-Коцюбинське російські війська затримали 38-річного Олега Прохоренка. Він нібито знімав на телефон переміщення російських військ та передавав інформацію українським військовим. Очевидці розповідають, що бачили, як Прохоренко після затримання копав шанці для російських солдатів, що є порушенням законів і звичаїв війни. Потім кілька тижнів його ніхто не бачив. Тіло Олега Прохоренка знайшли 8 квітня у сусідньому лісі. Його застрелили та закопали. Згідно з результатами судово-медичної експертизи, які є у розпорядженні Human Rights Watch, Олег Прохоренко отримав вогнепальне поранення в голову, що спричинило пошкодження черепу і мозку.

Незаконні вбивства цивільного населення

У Чернігівській області задокументували дев'ять випадків незаконних вбивств цивільного населення російськими військами.

Мохнатин

14 березня між 13:00 і 14:00, коли російська колона проїжджала через село Мохнатин, солдати розстріляли 17-річних братів-близнюків Євгена та Богдана Самодій і їхнього товариша 18-річного Валентина Якимчука. Євген і Богдан вчилися на електриків, а Якимчук був студентом першого курсу університету в Чернігові.

За словами сестри близнюків Тані та інших очевидців, російські війська не займали Мохнатин. Таня розповіла телефоном, що того дня російську колону було атаковано неподалік від Мохнатина і машини роз'їхалися по різних селах, зокрема проїжджали через Мохнатин.

Таня, яка жила на центральній вулиці, розповіла, що її брати і Якимчук на початку другої половини дня поїхали до подруги. Таня була вдома, коли почула гуркіт колони, що прямувала центральною вулицею з центру села до її будинку. Після пострілів Таня одразу побігла в центр села і побачила на дорозі приблизно 10 російських військових машин, серед яких були БМП, КамАЗи з боєприпасами і бензовоз.

Коли вона прибігла на місце вбивства, сусіди сказали їй привести батьків. Коли Таня повернулася з батьками, вони побачили на землі тіла трьох хлопців. Євген і Якимчук були мертві. За словами очевидців, Якимчуку знесло половину голови, а Євгену вистрілили в груди. Богдан був поранений у живіт і ще живий. Мати та її чоловік повезли Богдана до Чернігівської дитячої лікарні, але дорогою він помер.

Нова Басань

28 лютого також у Новій Басані російські солдати пострілом у голову вбили Миколу Кучеріна, віком приблизно 40 років, коли той проходив повз їхній блокпост. Сільський голова повідомив, що хоча родина знала про смерть Миколи, його тіло лежало там протягом місяця, бо російські військові не дозволяли батькам забрати його.

Левковичі

Троє жителів села Левковичі розповіли, що 28 лютого десь о 18:00 російські війська увійшли в село і розстріляли в центрі чотирьох чоловіків – Олександра Оришка, Олександра Деркача, Ярослава Вараву та Сергія Німченка. Мешканці розповіли, що чоловіки були беззбройними і що кожен отримав множинні кульові поранення.

Насильницькі зникнення

Human Rights Watch задокументувала шість випадків, коли російські військові затримували цивільних мешканців, а родини не могли знайти інформацію про стан затриманих чи їхнє місцеперебування.

Ягідне

4 березня російські солдати затримали мешканця села Ягідне Анатолія Шевченка, віком близько 40 років. Сусід бачив, як Шевченка затримали і потім ще раз бачив його – Шевченко сидів у кайданках на цементі біля школи, куди інші мешканці приходили ховатися у підвалі. Протягом місяця російські війська використовували школу як свою базу. Шевченкова родина розповіла сусіду, який бачить їх регулярно, що звісток про місцеперебування Шевченка вони не отримували.

Михайло-Коцюбинське

4 березня, приблизно о 15:00, п'ятеро російських солдатів забрали з його власного будинку у селищі Михайло-Коцюбинське Микиту Бузінова – 24-річного таксиста, який працював у Чернігові. Його дядько Борис Бузінов, який саме тоді був удома, розповів, що солдати перевірили у всіх телефони і побачили, що Микита передавав інформацію українській владі. Спершу солдати відвели Бузінова та його дівчину Катю, а потім і його матір і дядька до ветеринарної клініки неподалік, де отаборилися російські військові.

Пізніше ввечері солдати відпустили всіх, крім Микити Бузінова, пообіцявши, що поговорять із ним і згодом відпустять. Наступного дня росіяни перемістилися й відтоді Микиту Бузінова ніхто не бачив. Його дядько, Борис Бузінов розшукує Микиту від моменту затримання й у березні спілкувався з російськими військовими з різних підрозділів, що стояли по всьому Михайло-Коцюбинському, але не зміг отримати жодної інформації про місцеперебування свого племінника.

Красне

48-річна Наталія Тарашенко та її чоловік, 47-річний Микола Садовий, мешканці села Красного Чернігівської області. Наталія перебралась до матері на інший край села, бо їхній будинок стояв на центральній вулиці поблизу українських позицій. Чоловік Наталії залишився доглядати за хатою і тваринами. 9 березня до Наталії прийшла сусідська дитина сказати, що її чоловіка не бачили дві доби.

7 березня Садовий сказав сусідові, що у нього закінчилися ліки від серця і він збирається поїхати по них до Чернігова велосипедом. Садовий був зі своїм другом Костянтином Сівком, який того дня також зник. Родичі побоюються, що чоловіків забрали російські військові. Хоча Красне залишалося під контролем України, але щоб дістатися до Чернігова, чоловіки мали їхати по дорогах, які контролювали російські війська, через російські блокпости, а також проїжджати через Ягідне, що на той час було під контролем російської сторони.

Риж

Джерело