Родина Грунічевих одна з півсотні тих, хто постраждав від систематичних обстрілів селища Комишуваха Запорізького району. Снаряд впав за 20 метрів від їхнього подвір’я. Від ударної хвилі усі вікна розбились, а частину паркану знесло на город.

Журналісти Суспільного Запоріжжя поспілкувалися з родиною.

Коли починаються обстріли, то одразу не усвідомлюєш цього, каже жителька Комишувахи Юлія Грунічевих:

"Почули постріли, вибухи. Дуже сильні. Ми зрозуміли, що це по нас стріляють. Спустилися в підвал, сиділи. Тоді мені батько дзвонить і каже, у нас перед воротами попало. Ну я одразу запитала чи всі живі. Ну головне, що усі живі були. Ну, а так хата, усе постраждало. В хаті немає ні одного цілого вікна".

Юлія показала наслідки ворожих обстрілів батьківської хати. Дівчина каже, снаряд влучив перед самісіньким парканом їхнього будинку. Усе подвір’я — в уламках:

"Така сила була вибуху. Це страшне. Всі вікна побило. Це добре, що ми хоч скотчем заклеїли. Воно звісно побилося але хоч купки тримається. А ось відкрите вікно вціліло. Вилетіло кріплення і не розбилось".

Мати Юлії Людмила другу добу прибирає наслідки російських обстрілів. Каже, мріяла аби в цьому будинку жили її діти, а тепер і самим ніде жити:

"Скрізь скло. І на постілі. Це якийсь жах. Ми були в кухні, тоді хотіли бігти в погреб. Не встигли, пішли у ванну. З мамою попадали. Жіночці 83 роки. Ми б з нею до погребу не добігли. Тут таке страшне летіло. Не дай бог, дуже страшно. Думаю, не дай боже. За що це нас убивають? За що? Ми все життя працюємо. Хіба так можна?".

Найстарший член родини Грунічевих – 83 річна бабуся Раїса Тимофіївна. Жінка ховається від камер та боїться вийти на двір після пережитого. Раїса Тимофіївна родом з Донеччини і вже бачила на що здатні російські військові.

"Ми везли її сюди на зиму. А тут таке страшне сталося. І тепер ми не можемо назад поїхати і тут бачите як. Бідна труситься вся, злякалася. Вікна позатуляли ганчірками. Навіть із тієї сторони вибило вікна. Така страшна сила. Ото ми ганчірками позатуляли і спали. А зараз будемо чи плівкою забивати, бо де зараз скло купити навіть не знаю", — ділиться Людмила.

Юлія Груневіч каже, прийняли рішення залишатися, адже не будуть почуватися вдома поза його межами:

"Кудись поїхати це добре але тут дім, тут ми вдома. Я розумію, що є гуманітарна допомога , є розміщення але це все не дома. Ми повинні бути тут".

Родина радіє, що вціліла худоба та на ділянці буде врожай. Отож зможуть прогодувати родину та взятися за відновлення будинку:

"Я собі не даю розслабитись. І всім раджу. Не треба давати собі киснуть. Треба богу казати дякую, що всі живі і йти робити все, щоб знову було гарно і красиво. Квітів насадимо, хату полагодимо. Все буде добре".

Читайте також: Мешканка Маріуполя розповіла, як вибралася з окупованого міста до Запоріжжя з немовлям

Підписуйтеся на Суспільне Запоріжжя у Viber або в Telegram