Батьки в Маріуполі перестали виходити на зв’язок, а донька не могла знайти собі місця і поїхала вивозити їх з окупованого міста. Дар’ї Яременко 27 років, вона понад 20 років прожила в Маріуполі, останні 4 роки в Чернігові. Щоб дістатися Маріуполя, дівчина сіла в машину до незнайомої жінки, заїхала в місто і не впізнала його. Планувала швидко вивезти звідти всіх близьких, але застрягла там на місяць. Далі її історія.
Батьки перестали виходити на зв’язок з Дар’єю на другий тиждень війни. Вони були в Маріуполі, а дівчина поблизу Прилук.
"Я вирішила, що потрібно їхати. Я дізналася, що тато був поранений, а я не знала, наскільки це критично", – розповіла Дар’я.
Дівчина дісталася Кременчука, а звідти доїхала до Запоріжжя. Там сіла в автомобіль незнайомої дівчини, яка їхала забирати з Маріуполя маму. Водійка перший раз сіла за кермо, тому дівчата часто зупинялися, але доїхали.
"Це був шок, як я її побачив, я ж кажу, навіщо ти приїхала? Куди ти приїхала? Вона молодець у нас. Вона герой для нас! Вона приїхала за батьками", – розповів батько Анатолій Стешкін.
Дар’я Яременко планувала одразу вивезти всю родину у Чернігів. Але автомобіль батька вже був зламаний. Дар’я з родиною залишилась в Маріуполі на місяць.
"Всі ті місця, де ти зростав, і тобі все було таке близьке і знайоме з дитинства, це все було майже зруйноване. Люди стоять в чергах за їжею, ті, що лише щойно вийшли з підвалів, вони мають самі добувати собі їжу, тому що там не було майже нічого", – поділилася згадками Дар’я.Родина 4 рази намагалася евакуюватися, щоразу марно.
"Тобі кажуть, що евакуація, ти з сумками приїжджаєш, а жодної евакуації немає. На другий день ти приїжджаєш, приходиш, там люди стоять з сумками і собаками, котами, вивозять саме цінне. А приїжджає машина і каже, що загроза ракетного удару, і розганяють увесь натовп", – сказала мама Тетяна Стешкіна.
Жили в підвалі будинку, пошкодженого вибуховою хвилею. Перед від'їздом молодша сестра Антоніна зіграла на фортепіано.
Інструмент залишився там. З п’ятої спроби таки виїхали з Маріуполя. Дар’я, її молодша сестра Тоня, батьки й бабуся, яка пережила інсульт.
Їхати вирішили складним шляхом, але в обхід фільтрації. Чекати в черзі не було можливості через стан здоров’я бабусі.
"Все так допекло, що ти фізично не можеш бути і плюс психоемоційний стан. Ти там перебуваєш, не як власник свого життя", – сказала Дар’я.
Дорога зайняла кілька днів і була важкою, розповідає Дар’я. На блокпостах не пропускали й були перевірки.
"Нас врятувало тільки те, що з нами була бабуся. Ми їхали колоною з автівок, з нами була автівка, в якій їхав хлопець з ДЦП. Ми просто ходили і кожного разу акцентували на цьому увагу, що в нас є інвалід, що в нас людина в памперсі, що нам потрібно їхати. Вони стріляли вгору і попереджали не підходити, але ми все одно ходили і дотискали їх".Квартиру у Чернігові родині безкоштовно надала жінка, яка тимчасово виїхала з дитиною до Польщі.
"Біль, залишилось все там.. Кажуть, ось добре, що ви живі. Так живі, але ж ви забрали у мене все. Ви забрали у мене дім, ви забрали у мене машину, ви забрали у мене життя. Такого вільного життя, як ти хотів, зараз немає. Вони забрали всі твої спогади. Всіх твоїх друзів. Бажаю, щоб Україна була у кожного в серці, і тоді у нас не буде таких війни і в нас все буде добре", – розповіла мама Тетяна.Дар’я планує ще одну поїздку, щоб забрати дідуся з бабусею, які залишилися біля Маріуполя. Тоді родина об'єднається.
Деталі — у відео:
Читайте також:
Чернігівці відмовляються від російської мови: історії тих, хто свідомо обрав українську
Джерело
