Станіслав "Столиця" – головний сержант бригади швидкого реагування Національної гвардії України. На фронті з 2014 р. Колишній десантник, учасник боїв за авдіївську промку. Брав участь у складі бригади швидкого реагування в боях на Світлодарській дузі 2019 р., де отримав тяжке поранення ніг. Через 1,5 року реабілітації повернувся в стрій, продовжив службу. 24 лютого 2022 р. взяв участь у відбитті російського авіанальоту на Гостомельський аеродром.
– Вітаю Вас!
– Доброго дня!
– Ваш позивний – "Столиця".
– Так.
– Чому?
– З початку війни я опинився з військовослужбовцями, коли служив у 81-й десантно-штурмовій бригаді, – хлопці були з західної України, ми ще з ними сперечалися: вони казали, що я "київський", "київський", я кажу: "Київський" тільки торт, а я – киянин". Вони: "Все не нервуй, столиця". І з цього моменту пішло вже як позивний: столиця, столиця – і став я "Столицею".
– Чи відчували Ви якусь подвійну відповідальність? Тому що Ви – "Столиця", і Ви ще й киянин. Власне, Ви, можна сказати, перші, хто зустрічали з неба російських десантників.
– Звісно. Тому що, по-перше: за спиною рідні, сім'я, діти, а також столиця – Київ. Якщо взяли б Київ, то були б зовсім інші вже події.
– Чи готувалися ви до такого нападу?
– Ми як військові готуємось до війни завжди. Ми, звісно, готувалися, тому що ми були створені в умовах війни, і тому ми завжди готуємось до війни.
– Якщо пригадати хронологію подій 24 лютого, як у вас почався цей день?
– Десь о пів на п'яту задзвонив телефон, частина була піднята за тривогою, я прибув по тривозі до частини. Поки їхав, мені зателефонував військовий співслуживець і сказав, що по нас прилетіла крилата ракета і вдарила в плац. Я розумів, що розпочалась активна фаза. Коли прибув, я екіпірувався і пішов у підпорядкування командира частини. І був із ним перевірити пости, які на той момент уже були на обороні аеропорту Гостомельського.
– Як ваш особовий склад, як ви були налаштовані? Чи не викликало це страху, паніки?
– Паніки – ні. Ми, як відпрацьовано було, отримали зброю, зайняли згідно з бойовим розрахунком свої місця і були готові до будь-якого розвитку сценарію.
– О котрій полетіли перші вертушки?
– Між 10:30-11:00 годинами. Побачив перший розрахунок, який знаходився на дальньому рубежі, була команда: "Бачу гелікоптер, вертушку. Не наша. Відкриваю вогонь". Десь секунд через 10-15 друга була команда – "Є! Збили!". Тобто перша вертушка десь приземлилась, 15-20 секунд – перший гелікоптер ворожий був збитий.
– А хто його збив?
– Строковики, які були на той момент на зенітному озброєнні
– Це Ваші підлеглі, так?
– Так, наші строковики.
– А що було потім? Потім вже ж навала пішла…
– Навала, почали. В них на підтримці ще був "Су-25" і "Су-24". Вони подавляли і підтримували штурмові гелікоптери: "Ка-52" і "Мі-24", які зачищали та створювали умови, щоб "Мі-8" висадили десант. Тобто задача була: зробити плацдарм з аеропорту, щоб туди змогли висадитися важкі літаки "Іл-76", висадити особовий склад із технікою важчою – і з цього місця розгортати наступ на Київ.
– Це зараз ми вже знаємо про задум, який був у росіян. А на той момент було розуміння, що в цій техніці летить, по суті, жива сила противника і що, якщо вони тут висадяться, то наступ піде піший?
– Коли побачили ту кількість гелікоптерів, які сюди зайшли, – картинка склалася, пазл зійшовся, що буде така ситуація, що вони будуть висаджувати десант, який буде створювати умови для створення плацдарму.
– Всього летіло, як Ви вже колись казали, 35 таких гелікоптерів.
– Так, 35 гелікоптерів.
– Ви збили скільки?
– Шість.
– Ви збили шість. Це ваші строковики, так?
– Строковики. Це виходить три "Мі-8", два "Ка-52" і один "Мі-24".
– Вам було з чого їх збивати?
– Були зенітки, а також ПЗРК "Ігла". Сучасні гелікоптери збивалися дуже добре звичайними радянськими засобами.
– Тому що це славнозвісний "Ка-52", яким росіяни дуже хвалилися і вважали, що він абсолютно непереможний у небі.
– Як показала практика – переможний, переможний.
– Хлопці, які збивали, Ви кажете, це строковики. Це був їхній перший бій. Ви від них таке очікували?
– Я завжди очікую від наших підлеглих військовослужбовців максимальної віддачі. Між підготовкою строковиків і підготовкою контрактників різниці практично немає. Тому що сьогодні він – строковик, завтра він – контрактник. І щоб він влився у колектив, підготовка у них плюс-мінус однакова. Тому строковики дуже гідно прийняли бій.
– Коли Ви дізналися, що перший літак збили строковики, які у Вас були емоції?
– Гордість. Гордість, що в нас і 18-річні хлопці, і 20-річні, попри вік, усі працюють професійно. І це показник, що в бригаді весь механізм працює правильно.
– Ви їм щось сказали після бою?
– Ми з ними зустрілися, з деякими через місяць, з деякими через пару тижнів, деякі повернулись з полону: так, хлопці потрапили в полон... У нас були бесіди: я їм сказав, що ними пишаюсь, це найкраща робота, як кажуть, і з такими можна йти до кінця.
– Що було потім? Поговоримо про цей бій. Ви почали збивати ці літаки, вони все одно летіли...
– Зав'язався бій на заводі "Антонова", потім він уже перескрібав безпосередньо частково до частини. Багато їх було, тому довелося передислоковуватися і міняти позиції. Розпочався бій на аеропорті, а продовжився уже в частині. Тому що "Ка-52" – "аллігатори" – зачищали, заходили над нашою частиною, стріляли по будівлях. Вони інфраструктуру почали знищувати, щоб наша жива сила не могла діяти. Наші військовослужбовці знаходили можливість і завдавали ударів по ворожих гелікоптерах. І коли ми розуміли, що в нас уже БК закінчується, командиром бригади було прийняте рішення: з нашої артилерії розстріляти злітну смугу, щоб уже на неї не змогли сісти тяжкі літаки. Командир частини дав наказ нашій артилерії: розстрілювати злітну смугу. Артилеристи наші вдало відпрацювали по злітній смузі, що не дало змоги сісти ворожим літакам – ті повернулись і полетіли, скоріш за все, на Білорусь, сіли там. І спостерігали наступними днями, як колони йшли з Білорусі – це тому, що вони не змогли тут висадитися і забуксували.
– Тобто мовиться про ті "Іл-76", які мали висадити?
– Так. Задум був такий: вони захоплюють цю територію, сідають тяжкі літаки, витрушують піхоту, більш тяжку техніку. І потім безперервний підвоз БК літаками, жива сила, техніка... Це була точка відправки на Київ. Тому рішення командира частини – розбомбити злітну смугу. Ну і ми почали перегруповуватись та відступати, щоб зазнати менших втрат.
– А які були сили? Наскільки сили були співмірні?
– Якщо взяти 35 гелі… їх десь було, думаю, від 400, може, трохи більше. Щодо особового складу з технікою: нас було 200, трохи більше, із них 150 строковиків, тобто 150 строковиків, контрактники, офіцери та сержанти, які безпосередньо командували цими строковиками, а також офіцери управління.
– Тобто десять 200 вас, і десь 400 їх?
– Так, 1:2, я думаю, а там може навіть більше. Тяжко було порахувати кількість гелікоптерів і десанту. Я думаю 1:2.
– Застосування авіації?
– Це дуже грамотний підхід. Насправді це дуже грамотно, і як всі сучасні армії працюють: спочатку працює авіація, артилерія, а потім піхота. Тому задум у них був дуже правильний.
– Як Ви думаєте вони очікували, що буде такий спротив?
– Я думаю, ні. Думаю, що максимум, що вони думали – це що ми, може, не будемо вступати з ними в бій або всі повтікаємо. Вони думали, що зайде 35 гелікоптерів, висадиться десант, і ми з ними тут, не знаю там, квітами будем напевно...
– Де ви знаходили сили, щоб їм так протистояти?
– А куди відступати? Позаду рідні, домівка... Ворог зайшов до тебе в хату, треба виганяти. Він зайшов ще 2014-го, але тільки на подвір'я, а зараз він уже у хату зайшов. Дуже багато хлопців мали і мають наразі домівки: Гостомель, Ірпінь, Буча – там були: діти, жінки, батьки...
– Потім як розгорталися події з вашою частиною?
– Потім, коли ми перегрупувалися, відійшли, були зірвані мости під вечір, щоб далі не було можливості пересуватися російським військам. Потім наша частина перегрупувалася та виконувала завдання на напрямках: Мощун, Гута, повністю по Київській області.
– 24-го числа вам довелося вступати в такий зв'язок зі ЗСУ, правильно, коли десантники зайшли?
– Увечері вже заходила наша десантура – 95-а бригада, вона відпрацювала дуже добре. Але щоб закріпитися, тих сил і засобів не добула – вона зробила своє діло і теж довелося відступити, бо сили та засоби не дозволяли тривалий час утримувати позиції.
– Вони тоді накрили артою ворожу техніку?
– Вони накрили артою, і, наскільки я знаю, бойові гелікоптери зайшли, розстріляли ворожі скупчення НУРСами, перегрупувались, якийсь час утримували. Але коли зі сторони білорусі підтягнулись більш важкі сили противника, їм довелося теж відступити, щоб марно не втрачати особовий склад.
– Тоді ж російські десантники пор
Джерело
