20-річний Андрій Богомолов з Харківщини останні два роки служив у Нацгвардії. Коли Росія почала повномасштабне вторгнення в Україну, разом з іншими бійцями він обороняв Маріуполь. Протягом трьох місяців боєць отримав поранення у ногу, опіки і потрапив у російський полон. Що пережив і як повернувся додому, Андрій розповів Суспільному. Далі — пряма мова.
Маріуполь і початок вторгнення РФСтрах та сильне хвилювання мали бути у всіх, це людський фактор. З часом до цього звикаєш та розумієш, що так вийшло, тому треба воювати. Інших варіантів немає. Мені пощастило з моєю групою, у ній були досвідчені військові, які мене багато чому навчили та завжди підтримували морально. Не було такого, що ми сиділи та казали: "Ми всі помремо, нам всім кінець". Ми до останнього намагалися жартувати та сміятися.
На "Азовсталь" ми зайшли близько 15 квітня. Позицій у місті майже не залишилося, було велике скупчення ворога, ворожої техніки. Увечері був бій, а вночі надійшла команда, що треба залишати цю позицію та починати оборону заводу.
Перше пораненняЗа тиждень до того, як зайти на "Азовсталь", поранило в ногу. Це було на вулиці. Обстріл з міномета за чотири метри від мене, як наслідок — наскрізне поранення в ногу, нічого важливого не зачепило, кістка ціла. Я вже нормально ходжу та бігаю.
Я був зв'язківцем на "Азовсталі", координував людей, які передають якусь інформацію. Ми були у так званому бункері, хоча бункером його важко назвати — п'ять метрів завширшки, три метри углиб. Наприкінці доводилося шукати воду з кулерів, бойлерів. На самому заводі було багато питної води у пляшках. У крайній день на заводі ми доїдали останню пачку макаронів. За весь час, поки я був у Маріуполі, я виходив на зв'язок з рідними чотири рази. Вперше мені вдалося це зробити 26 квітня, тоді я написав мамі, що у мене все добре.
З "Азовсталі" ми виходили 20 травня. Зрозуміло, яка була реакція — здаватися ніхто не хотів. Але оточення було такого масштабу, що ми б не могли крізь нього пройти. Ми знали, що виходимо та прямуємо в Оленівку [окуповане росіянами селище у Донецькій області], там вже чекати на обмін.
Читайте також: Родини з Харківщини шукають полонених бійців з "Азовсталі" Друге поранення під час виходу з "Азовсталі"Я був з останньої партії військових, які покидали "Азовсталь". Тоді на моїй позиції залишалися шестеро бійців. Коли я виходив з заводу, отримав опіки рук та голови. Чуємо, що летить літак. Думали, що це був розвідувальний літак, адже тоді вже оголосили припинення вогню. Але виявилося, що ні, він скинув бомбу у наш бік.
У цей момент я втратив свідомість, прийшов до тями від того, що у мене горять руки та обличчя. У ще двох бійців було дуже багато опіків, вони у тяжкому стані. А я йшов півтори години десь, особливо було важко йти під сонцем. Анестезія була в одного бійця в аптечці, йому вкололи її, бо він був у тяжкому стані, але однаково анестезія йому не допомогла, він йшов, кричав. Потім вже нас на швидких забрали до Новоазовська.
Російський полонУ лікарні ми пробули десь 5 годин, потім нас повезли у Донецьк в якусь іншу лікарню. Перев'язування робили тим, кому дуже погано, раз у два-три дні, іншим могли раз на тиждень це робити. З ліками були проблеми. Спочатку для хлопців, у кого був дуже сильний біль, вколювали анестезію. Але вона швидко закінчувалася. Казали, що немає в них знеболювального. Мовляв, ми ж вам за свої гроші не будемо його купляти?
Вийти на зв'язок з рідними було неможливо, це було найсумніше. Мої батьки не знали, де я. Мене вважали зниклим безвісти. Мені постійно казали, що захопили Харків, що в Києві розраховуються рублями. Опосередковано пропонували перейти на їхній бік. У мене є своя країна, я з нею. Які "ДНРи", хто ви такі, звідки взялися?
ОбмінБув психологічний тиск. Нам казали: "Вас всіх розстріляють, ви нікому не потрібні". Також казали, що навіть якщо нас обміняють, то потім нас забере СБУ і ніхто нас більше не побачить. Було декілька спроб обміну, двічі нас автобусами вивозили десь за 500 метрів і розвертали зі словами: "Усе, ви непотрібні Україні".
29 червня о 03:00 був дикий галас. Підходили до кожної палати, називали прізвище і казали виходити. Приїхало телебачення, якісь незрозумілі ЗМІ. Ми сіли в автобус та поїхали, нас відвезли у буферну зону в Запорізькій області.
Коли стався обмін, це були максимально незрозумілі відчуття. Ти просто не можеш в це повірити. Тільки коли почали підходити люди і державною мовою говорити: "Хлопці, ми зустрічаємо вас! Усе буде добре!", я повірив, що вдома. Зараз почуваюся нормально. Планую продовжити службу. Про інше думатиму, коли буде перемога.
Що відомо Російські війська зруйнували Маріуполь Донецької області. Місто перебувало в блокаді армії РФ із початку березня. Голова Донецької обласної військової адміністрації Кириленко повідомив, що за час війни у Маріуполі загинули від 20 до 22 тисяч людей. Українській владі вдалось верифікувати 33 тисячі людей, яких російські окупанти примусово вивезли з Маріуполя на окуповану територію Донеччини або у РФ. Мер Маріуполя Бойченко повідомив, що інфраструктура міста внаслідок боїв пошкоджена на 90%. Українські військові в Маріуполі опинились в оточенні російських військ. Бійці "Азову", ЗСУ, нацгвардійці, прикордонники, бійці СБУ, поліцейські та тероборона тримали оборону на підприємстві "Азовсталь". Поранених військових з "Азовсталі" у Маріуполі евакуювали в лікарню Новоазовська на території самоназваної "ДНР". Про це повідомила заступниця міністра оборони України Ганна Маляр. Туди доставили 53 важкопоранених бійців. Ще 211 — евакуювали через гуманітарний коридор в окуповану Оленівку. Під час вибуху в ніч проти 29 липня, який пролунав на території колишньої виправної колонії в смт Оленівка на тимчасово окупованій території Донецької області, була знищена будівля, де утримували українських військовополонених. За даними РФ, загинуло понад 50 українських захисників, кількість поранених невідома. За даними Офісу генпрокурора України, поранення дістали 130 людей. За попередніми висновками міжнародних експертів, причиною вибуху в колонії в Оленівці могла стати термобарична зброя. Читайте такожВ Асоціації родин захисників Азовсталі звинуватили Червоний Хрест у бездіяльності
Джерело
