Життя у пеклі. Лише так можна охарактеризувати обставини, у яких уже кілька місяців існують мешканці Соледара, що на Донеччині. Місто розташоване фактично на лінії фронту і його безперестанку рівняє із землею ворожа артилерія та авіація. Яке на вигляд сучасне пекло, яке щодня влаштовують мирним мешканцям Соледара московські загарбники, дізнавалася журналістка "5 каналу".
Місто Соледар. Відоме тим, що до великої війни тут працювало одне з найбільших підприємств з виробництва солі – "Артемсіль". Наразі тут фактично нічого не працює, людей немає, тут дуже гучно, тривають артилерійські дуелі. По цьому місту росіяни працюють усім, аж до авіації. На один із п'яти рудників, де видобували кухонну кам'яну сіль, страшно дивитися. Але цей рудник, як з'ясуємо згодом, не в найгіршому стані. Від решти шахт, які ближче до центру, росіяни не залишили живого місця. На "Артемсолі" працювала третина міста. Нині ані підприємства, ані міста, ані людей.
Одна з будівель державного підприємства "Артемсіль". Вочевидь, адміністративна. Вона не просто розбита, вона випалена росіянами. Утім це лише на перший погляд здається, що місто вимерло. І мешканці, спішно тікаючи, покинули небезпечну територію. Але ж ні. Дорогою в центр Соледара зустрічаємо Андрія. На запитання, як живеться чоловікові в цьому пеклі, секунду поміркувавши, відповідає: "Якби не матір, я б поїхав би. Їй 78 років, вона не хоче".
Та що, каже, його матір. У багатоповерхівці, де він мешкає, досі ховається жінка з трирічною дитиною.
"Ми постійно сваримо матір, щоб вона її вивезла, а вона не хоче. У мене друг загинув тут, у Соледарі. У печінку потрапило, поки везли – помер", – розповідає Андрій.
Тут не те, що жодного вцілілого будинку, жодного, здається, цілого вікна вже не залишилося. Лише руїни, розбитий бетон багатоповерхівок та пошматований уламками снарядів асфальт. Але в центрі Соледару все ще працює магазин, куди приходять-приїжджають місцеві. Серед них – Юрій. Він звертається до нас із проханням, від якого щемить серце: "Давайте з'їздимо на Дружбу і подивимося, мої діти живі і онуки – дівчинці 15, а меншому 5".
Ми їдемо розбитими та вкритими уламками дорогами повз роботу Юрія. Чоловік працював на одному із соляних рудників, нині знищених вщент. Він побаченим шокований. Доїжджаємо до глибокої вирви, а такі тут майже на кожному кроці – шляху далі немає. Юрій зривається з авто і біжить глянути, чи вцілів будинок, де мешкають діти та внуки. Зв’язку в Соледарі немає давно, як і світла, газу та води. Прийти сюди пішки він не міг – у місцевих взагалі пересування зведені до мінімуму, бо кожної миті може прилетіти російська ракета чи снаряд.
"Не дійшов – далеко ще було. Будинок стоїть, а там, як Бог дасть", – сказав мешканець Соледару Юрій.
Як Бог дасть – саме так тут живуть усі, хто досі не виїхав із міста. Не те що щодня чи щогодини, щохвилини ризикуючи життям та здоров'ям. Від суцільного пекла, яке влаштували в Соледарі росіяни, тут плачуть навіть тварини. Але люди, хто залишився, виїжджати не хочуть. Костянтина, як і Андрія, у місті тримає мати. Костя з братом приїхав глянути на квартиру у будинку – чи ціла? Вранці у дворі приземлилася російська ракета "Калібр". Хоча і без неї у місті живого місця немає. Але росіяни не зупиняються, доруйновуючи все, що хоч якось височіє над землею.
З Донеччини, Ольга Калиновська, Сергій Клименко, Сергій Малін, "5 канал"
Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.
ДжерелоГоловні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.
