До звільнених населених пунктів Вовчанської громади місцеві добираються на човнах зі Старого Салтова — міст через річку зруйнований. Частина людей виїжджає з деокупованих територій, інші — їдуть до близьких, з якими розлучилися під час окупації. У цьому місцевим допомагають волонтери, поліцейські та пастор.

"Мене били струмом"

Житель села Лосівка Ігор Забазнов виїжджає з громади. Чоловік був в окупації, 44 дні провів у катівні російських військових на території Агрегатного заводу у Вовчанську.

"Били струмом. І так били. Це найважче було. На руки закріплювали дроти, на пальці. На вуха прищіпки — током били. Десь тижні півтора я був увесь синій. Вдягали мішки, пакети. Затягували скотчем. Казали, щоб від струму не повистрибували очі", — говорить чоловік.

У камерах одночасно перебували близько 40 полонених, каже Ігор: "Найбільше було десь 38 людей — це дві камери та ще одна жіноча. Там на той момент були двоє українок та одна зі Шрі-Ланки".

Чоловік брав участь в АТО у 2016-2019 роках.

"Мене "хороші" люди здали. Скажімо так — колаборанти. Що хотіли? Щоб я здав АТОвців інших. Чи є в мене зброя, питали. Я казав — зброї в мене немає. У мене четверо дітей. Їх не чіпали", — каже Ігор.

Відпустили чоловіка 10 вересня, коли українські бійці звільнили місто.

"[Росіяни] відчинили нас. Їх лишалося двоє, їхніх бійців. Я попросив: "Паспорта хоч дайте!" Вони показали, де можуть бути паспорти — залізний ящик, ми виламали дверцята, забрали паспорти і тікати. Від Вовчанська мені десь годину довелося пішки йти", — каже Ігор.

"Батько помер за час окупації"

Олександр Шашков пливе до матері у Зарічне. Його батько помер від інсульту.

"Батько помер за час окупації. Допомогу не змогли надати. Лишилася тільки мати. Ось зараз везу їй продукти, бензин для генератора. Світла ж немає. Мати не хоче їхати. Боїться за будинок. І важко, грошей немає. Вдома якось легше вижити, як їм здається", — каже Олександр.

З боку Вовчанська родину зустрічає житель Харкова Валерій.

"Зустрічаю мати, батька та чотирьох дітей. На човні їх мають привезти. Тут заберу їх та відвезу до Харкова, щоб там жили. Вовчанськ під обстрілами", — говорить чоловік.

"Дача вціліла, але пограбована"

Олександр Шкафенко приїхав на дачу в селі Хотомля.

"Я на дачі не був сім місяців. Дача вціліла, але пограбована. Вкрали сушильну машину, пральну машину вкрали — це основне. Те, що вони найбільше полюбляють. Електроінструмент покрали. Болгарки, дрелі — усе покрали", — розповідає Олександр.

Житель Старого Салтова Антон Ткачов переправляє людей на човні. Гроші за це не бере.

"Десь ходок двадцять на годину. Які гроші? Звідки у людей зараз гроші? Хто молока передасть… Усе по-людськи робимо", — каже Антон.

"Їздили постійно, навіть коли обстрілювали"

Віталій Ківіренко — пастор євангельської церкви. Коли звільнили Старий Салтів на початку травня і протягом літа, вивозив людей, підвозив до селища їжу та речі. Попри обстріли діставався селища дорогами у полях та навколишніх лісах.

Коли під час контрнаступу росіяни втекли з Вовчанська, почав возити гуманітарку та передавати човном на інший берег водосховища. Нині возить гуманітарку двічі на тиждень.

"Бензин привезли, ліки привезли, харчі привезли. Їздили постійно, навіть коли постійно обстрілювали [Старий Салтів]. Тільки там трішки розганялися, щоб не потрапити під обстріл. Але попадали частенько. Людей евакуювали. Як могли — так і їздили", — розповідає пастор.

"У нас у Вовчанську церква. Ми підтримували віруючих, як могли. Туди не могли добратися. Тепер, як звільнили, можемо бодай на човнах туди переправляти", — говорить Ківіренко.

Ківіренко каже, що нині до Вовчанська в об’їзд їхати не менше п'яти годин в один бік. Під час окупації передати гуманітарку селам було неможливо, говорить пастор.

"Вона [машина] заїжджає знизу, її починають обстрілювати. Не виключив телефони, геолокацію, авіарежим не включив все, тебе накриють навіть у лісі. Це було не раз", — каже пастор.

"Людей тут залишилося дуже мало"

"Коли у травні українські військові відбили Старий Салтів, село Рубіжне, село Верхній Салтів, ми з перших днів почали виїжджати сюди, до місцевих мешканців. Здійснювали супровід гуманітарної допомоги. Було таке, що самі розвозили гуманітарну допомогу по домівках людей", — розповідає заступник начальника слідчого відділу поліції у Вовчанську Ігор Харченко.

За словами Харченка, 80% Старого Салтова зруйновано, ще 20% — зруйновано частково: "Людей тут також залишилося дуже мало. На цей час менше сотні осіб. До війни, наскільки я пам’ятаю, плюс-мінус 5-6 тисяч було".

"Дуже боляче, оскільки це мій рідний край. Поряд із цим населеним пунктом народився, виріс. Тут кожне літо відпочивав з друзями. Дуже боляче", — говорить Харченко.

"По той бік набагато менше руйнувань, оскільки наші просто не стріляли туди. Наші якщо і стріляли, то по військових — у тих випадках, коли немає цивільних осіб поруч, цивільних будівель. А російським військовим було байдуже", — розповідає поліцейський.

Читайте також

У прикордонному Вовчанську на Харківщині підняли українські прапори

На човні: поліцейські показали, як дістаються деокупованого Вовчанська на Харківщині

Били, ґвалтували, розстрілювали: рятувальниця з Балаклії розповіла про катівню окупантів у райвідділку

Джерело