В українського суспільства після 2014 року у ставленні до наших захисників було два стани – повага і захват військовослужбовцями Збройних Сил України. І стигматизація та зневага до… ветеранів.

Так, це ветеранам можна було в спину кинути «Ми вас туди не посилали», їх можна було висадити з маршрутки, бо нема пільгових місць, і їх можна було попросити піти з ресторану, бо «піксель» нагадує про війну, а люди хочуть розслабитися. А ще бекграунд атошника раніше додавав певної пікантності до історій про злочини. Й навіть зараз у коментарях під новинами про злочини можна зустріти думки «на передову їх», так ніби бути захисником чи захисницею – не честь, а покарання.

І ось в Україні від 24 лютого 2022 року кількість учасників бойових дій (з офіційним статусом чи без) збільшується у геометричній прогресії. Прогнозують, що ветеранське середовище – а це і ветерани, і їхні родини – після нашої перемоги буде становити понад 5 мільйонів осіб. Тобто незабаром Україна стане країною ветеранів. І саме тому вже сьогодні, а краще на вчора, нам треба працювати з українським суспільством і готувати його до повернення ветеранів із фронту. Різних ветеранів: амбітних і не дуже, успішних і травмованих, з підвищеним відчуттям справедливості тощо. А ще – з очікуваннями від суспільства. Навіть якщо ці очікування не будуть артикулюватись вголос. Очікування здорового ставлення до служіння, яке вони несли задля кожного з нас.

Для мене дуже тривожним дзвіночком став нещодавній інцидент у потязі, коли військовому Віктору Якименку довелося їхати 7 годин у тамбурі, бо його сусідам по купе від нього не так пахло. Це ставлення людей до захисника, завдяки якому вони фактично безпечно їдуть у потязі, не під гул ракет над головою. Це перша ситуація, яка набула розголосу після початку повномасштабного вторгнення. І це тривожний сигнал.

Досвід США

Нещодавно я разом із командою УВФ та ветеранами,  за підтримки NAKO, Mriya Aid та Mriya Report, мали поїздку до Сполучених Штатів Америки. Там ми обмінювалися досвідом, аби напрацювати нові ветеранські політики в Україні.

У складі нашої делегації був, зокрема, ветеран Олександр Морозов, сержант Збройних сил України. Військового вразило те, як в Штатах ставляться до своїх ветеранів і як реагували на українських військових у формі на вулицях Вашингтона.

 

«В американському суспільстві "ветеранська система" працює набагато краще. Будь-який великий захід в США починається з подяки цивільних людей ветеранам В'єтнаму, іракських та афганських кампаній. Люди щиро, з повагою ставляться до своїх військових та захисників. У нашому випадку, коли війна триває на нашій території, все це має бути в рази сильніше. Але трішки згодом. Українцям для цього потрібно сформулювати якісь принципи та моделі поведінки», – каже Олександр.

Коли звичайні американці бачили наших військових в українській формі – вони просили сфотографуватися. Бо для них це круто.

Чи дійдемо ми до такого колись? Бо зараз ми на роздоріжжі.

Куди точно не варто звертати?

«Ми вас туди не посилали» – страшно, якщо суспільство повернеться до цього патерну,  але в ще більших масштабах, після перемоги. Невже ми не вивчили урок за ці роки війни? Невже навіть повномасштабне вторгнення не здатне змінити ставлення до захисників? Кейс із Якименком показує, що ні. І з цим треба боротися.

Саме тому Український ветеранський фонд уже зараз працює над популяризацією історій сили та перемог ветеранів у цивільному житті. Таким чином ми готуємось до переможного повернення у цивільне життя мільйонів захисників та захисниць.

Хто такі ветерани?

Усі теперішні бійці стануть ветеранами. І новий соціальний статус не має перетворюватися на збір негативних кліше, які припасовують до образу ветерана.

Робимо короткий екскурс у минуле соціологічних опитувань, що показують, як змінювалось ставлення українців до армії.

За даними соціологічних опитувань КМІС, 34,3% українців довіряли Збройним сила України у 2012 році. Через рік після початку АТО, у 2015 році, рівень довіри суспільства до захисників зріс до 45,3%. У 2018 році показник ще підвищився до 53%. Динаміка довіри 2020-2021 років показувала, що 72% опитаних довіряють ЗСУ.

Усього лишень за 10 років ми еволюціонували від третини людей, які готові довіряти армії до неймовірної підтримки у 2022 році, коли 94% висловились позитивно. Такі дані опитування були у соціологічного опитування, яке для Фонду на початку серпня провела група «Рейтинг».

У тому ж дослідженні третина опитаних українців асоціаціювали слово «ветеран» з тими, хто нас захищає зараз, а для іншої третини – це, найперше, ветерани Другої світової війни. Ще 14% відносять термін до бійців АТО/ООС 2014-2021 року.

При цьому молодь під поняттям «ветеран» частіше уявляє учасника Другої світової війни, а старші люди – тих, хто воює сьогодні. Також частіше про ветеранів як про учасників Другої світової війни говорять мешканці сходу та півдня, тоді як респонденти з заходу та центру під цим терміном мають на увазі бійців, які воюють за Україну сьогодні.

Мабуть, ще зарано говорити про перелам суспільних уявлень, проте УВФ запустив інформаційну кампанію «Я – ветеран», аби підкреслити, що зараз воюють молоді люди. У всіх регіонах країни можна побачити борди та сітілайти з фотографіями чоловіків та жінок, які захищають країну, починаючи з 2014 року, й зараз знову повернулися на війну.

 

А щоб підкреслити важливість досвіду ветеранів, ми разом з Силами Територіальної оборони вже 7 місяців створюємо інформаційну рубрику «Від бійця до бійця». У ній ветерани та бійці діляться лайфхаками як ефективно воювати, адже до лав Збройних сил та добровольчих формувань стали і цивільні, які не прагнули ніколи брати до рук зброю, і ветерани стали для них вчителями просто на полі бою.

«Це моя країна»: досвід тих, хто ніколи не думав, що одягне форму

ІТівці, водії, кухарі, вихователі, музиканти, танцюристи, викладачі, письменники, інженер, підприємці – люди різних цивільних професій стали в кілометрові черги біля воєнкоматів уже зранку 24 лютого. Питання бойового досвіду для них не стояло – росія бомбить Україну, а отже вони йшли її захищати. 

Весь світ захоплюється героїчністю українців, адже, на жаль, наш досвід війни унікальний – це наймасштабніша контактна війна у ХХІ столітті. Захоплюється світ ще й тим, як і ветерани, і ті, хто вчора працював в офісі, сьогодні пішли боротися за свою землю.

Про останніх відомий художник Нікіта Тітов у співпраці з Фондом створив серію малюнків. Так виник флешмоб #ПозивнийУкраїна, який підтримали представники різних професій.

А 6 грудня до Дня Збройних Сил України у київському метро на основі цих зображень ми презентували інформаційну кампанію під назвою «Ким би ви не були у цивільному житті, ми поруч, аби підтримати». Додатково створили борди із дитячими малюнками, де юні українці демонструють свою підтримку нашим військовим.

 

 

За ці 9 місяців війни і 9 місяців роботи Українського ветеранського фонду ми робимо все, аби наші захисники і захисниці відчували опору, розуміння, знали, що на них чекають та готуються до їхнього повернення. А «кейс Якименка» має бути лише поштовхом переосмислення, змін та реформ.

Адже ті, хто захищав нас раніше, захистить нас за будь-якої нової загрози. А в ситуації, якщо росія існуватиме (або ні), саме потужне ветеранське середовище і має бути нашою гордістю.

Джерело