Колишній Секретар РНБО, перший віце-президент Національної академії наук Володимир Горбулін і керівник Центру дослідження армії, конверсії і роззброєння Валентин Бадрак презентували у Києві книжку «Над прірвою. 200 днів російської війни». В Українському домі зібралося близько 100 слухачів, здебільшого аудиторія середнього і старшого віку.

За словами Володимира Горбуліна, на початку повномасштабної війни було зроблено два важливих кроки, які не дозволили Росії перемогти. Перший – захист Києва. Другий – ЄС і НАТО залишилися монолітними щодо нашої підтримки.

«Але що буде далі? Країні потрібно готуватися, незважаючи на усю велику підтримку, яку вона отримує від Європи…», – вважає Горбулін. 

Книга, переконують її автори, не про хронологію перших днів великої війни. Вона більше про її причини та наслідки. «Вона про те, чому ця війна почалася, чому ми і світ підійшли до неї не готовими, чому Захід виявився аж занадто послідовним. Ми підійшли до перших висновків про те, як нам діяти далі, після завершення гарячої фази війни», – пояснює один із авторів, керівник Центру дослідження армії Валентин Бадрак.

За останні чотири роки це третя книга, серед авторів якої є Володимир Горбулін. У березні 2019-го тут же, в Українському домі, за значно більшої аудиторії відбулася презентація книги «Мій шлях у Задзеркалля». Між тією і нинішньою книгами, у 2020-му вийшла книжка «Як перемогти Росію у війні майбутнього». Але презентації не було через пандемію коронавірусу.

Нинішня зустріч з читачами відбулася у розпал повномасштабної війни з Росією. Як не згадати слова пана Горбуліна у березні 2019-го про те, що світової війни не буде. Зараз він частково визнав свою помилку.

«Ця людина (Путін) живе тільки собою, своїми власними інтересами і її власні інтереси розповсюджуються на весь білий світ», – констатує Горбулін. Автори книжки зустрілися з читачами, щоби поговорити про сьогодення і повоєнне майбутнє.

Про те, що Україна – не Росія

Володимир Горбулін: Я не можу сказати, що у мене була абсолютна упевненість у тому, що відбудеться велика війна між Україною і Росією. У 2018 році фонд Яценюка проводив цікавий безпековий форум. Мене тоді запитали, чи буде велика війна? Я задумався, а потім відповів, що не буде. Бо Володимир Володимирович дуже любить життя… Останні два роки ситуація між Україною і Росією все більше і більше наближала до думки, що ми не просто віддаляємося – у наших країнах абсолютно різні погляди на те, як жити.

Я не те, щоби помилився, коли казав, що Путін занадто любить життя і тому війни не буде. Він хоче, щоби всі навколо любили життя саме так, як він любить.

Про початок світової війни

Почалася світова війна. І це не перебільшення… З одного боку, нам допомагають 59 країн. З іншого боку, Росії допомагають Північна Корея, Нікарагуа, Іран… Це дивна, але коаліція. Нині вирішується доля людства. Якщо вистачить людству води, якщо нічого не відбудеться з кліматом…

Про Байдена, який підбурював Путіна до агресії

Валентин Бадрак: Йому (Байдену) було важко відновити лідерство у НАТО після того, як Трамп це лідерство втратив. Йому було важко зважуватися на рішучі дії, оскільки фактор Китаю постійно є на порядку денному. Генерал Марк Міллі, глава Об’єднаного комітету начальників штабів США, у своїй промові у квітні чітко окреслив своє бачення. Він казав, щоби Байден і уся Адміністрація президента більше спостерігали за тим, як поводиться Китай. Він говорив, що ціль Китаю у 2025 році – захопити Тайвань, а 2035-му – зрівнятися за воєнним потенціалом із США.

На жаль, відновивши лідерство, Байден зробив західну могутність слабкою силою. І саме цим він підбурював Путіна, тому що кожен шантаж Путіна, кожна його дія завжди мали рефлексію, не найкращу для України. Тобто операції на політико-дипломатичному полі (між Заходом і Росією) були успішними для Путіна особисто. Бо Захід починав тремтіти перед думкою, що може відбутися пряме зіткнення Росії з НАТО. Путін цим живе.

Після початку повномасштабної війни генерал Бен Ходжес казав, що Україна може дотиснути Росію до кінця 2022 року, а потім казав, що до літа 2023-го. А генерал Міллі каже, що у 2023 році нічого не буде (війна не закінчиться). Це тому, що Байден до останнього не дозволятиме дати ракети (радіусом дії понад 300 км), літаки тощо. Якби Україна ракети і літаки отримала восени, ситуація була би іншою для Путіна. А танки Leopard нам дають новіші, тому що німці бояться, що старі моделі не такі потужні і погано покажуть себе на полі бою. Вони думають про комерційний бік медалі, аби потім найкраще їх продати.

Про те, як Захід боїться розпаду Росії

Валентин Бадрак: Захід боїться розпаду Росії і робитиме усе, щоби цього не сталося. Вашингтон і Париж передусім. Зі свого боку і Анкара працюватиме, вона веде свою гру. Чи може вийти ситуація у них (у Заходу) з-під контролю? Пропоную подивитися на те, як створюється міжнародний трибунал, як Європарламент назвав Путіна і Лукашенка злочинцями. «Рамштайн» – це не антипутінська коаліція. Антипутінська коаліція буде створена, коли усі лідери країн НАТО заявлять, що бажають знищення путінського режиму. Зараз дуже часто згадують слова Черчилля про те, у якому разі буде перемога над Німеччиною. Коли оборонний потенціал Німеччини та Японії буде повністю знищений, казав він. Так от на Заході свято вірять, що не може бути знищений потенціал Росії, бо не може бути знищений потенціал ядерної держави…

Але таки може.

Подивіться нині на Японію, яка розмістила гіперзвукові ракети за 40 км від кордону з Росією. Гадаю, що і Китай думає про свої інтереси. Тому питання лише у тому, чи вийде ситуація з-під контролю Заходу… Чітко сказати про те, розвалиться РФ чи ні, зараз неможливо. Західні лідери готові навіть на українські інтереси заплющити очі. Пам’ятаєте, як у листопаді був цілий ряд публікацій у західній пресі? Нас закликали до перемовин. Один з американських науковців навіть таку думку висловив: якщо ми порівняємо ризики від того, чи залишиться Україна без Криму і Донбасу, з ризиком, коли американський солдат буде вимушений брати участь у цій війні, то, звісно, ми за те, щоби Україна віддала Крим і Донбас.

Зараз ситуація розвивається. Думаю, що ми у лютому цього року все чіткіше розумітимемо.

Єдина проблема наразі – темпи постачання нам західної зброї. Якщо до нас танки прийдуть у квітні, а Путін піде у наступ на початку березня, то можуть бути різні варіанти. Давайте згадаємо, що 19 січня Пентагон сказав, що у Путіна немає спроможності здійснити новий наступ. Минув тиждень і вже оцінки були зовсім іншими, вже кажуть, що готується великий наступ.

Для Путіна не є задачею провести повну підготовку своїх солдат. Бо всі зараз аналізують скільки там центрів підготовки розгорнуто. До речі, на базі 16 білоруських університетів розгорнули центри підготовки. Кажуть зараз, що у них дефіцит молодших офіцерів, дефіцит пілотів. Путіну все це абсолютно ні до чого. Він піде зі старими танками, він піде з недовченими людьми. Він свято вірить, що 500 тис. мобілізованих вирішають усі питання. Він піде, бо у нього немає виходу. Бо він уже міжнародний злочинець. Скоріше за все, це буде останній бій. Проблема у тому, що цей останній бій лежить на українцях.

Про бажання Макрона зберегти обличчя Путіну

Володимир Горбулін: Після Громадянської війни у Росії (1917-1921 рр.) до Франції виїхала передова частина російської інтелігенції. Ці люди посіли у Франції неостанні місця. Свого часу, коли їздив у відрядження до Франції, спілкувався з військовими, які мені про це казали. І цей вплив залишився до сьогодні. Це щодо Франції. Є приклад Німеччини. У них викривлене поняття провини Німеччини перед Росією. Воно має бути перед Радянським Союзом, а не перед Росією. У своїй лекції у Бундестазі історик Тімоті Снайдер сказав, що втрати України під час Другої світової війни вищі за втрати Великої Британії, США і Франції разом узятих. Також він сказав про те, що втрати України і Білорусі у Другій світовій вищі за втрати Росії. З цього потрібно виходити Німеччині, коли вона відчуває якусь провину перед Росією.

Шлейф минулого і пам’ять, що Росія залишається могутньою ядерною державою пояснює те, як поводяться Франція і Німеччина.

Про бажання Росії захопити Україну

Я з ним (з Путіним) особисто знайомий. Наприкінці 90-х без року тиждень як він був головою ФСБ, а я на той час чотири чи п’ять років очолював РНБО. Не можу сказати, що він на мене справив якесь

Джерело